As early as the time of the Austrian monarchy (1842), National Academic Ukrainian Drama Theater, Maria Zankovetska was opened in the center of Lviv.  Niccolo Paganini, Ferenc Liszt, Sarah Bernard, and others has performed there over the years.

   Times were changing and so was the building of the theatre. The first major reconstruction was started by Germans in 1941. And the second one was carried out by Myron Kyprian who began working at the theatre in 1957. He held the position of the chief artist from 1963 till 2019.

   At the present day, Kyprian holds the title of People’s Artist of Ukraine, he is also a winner of the National Prize of Ukraine named after T. Shevchenko, as well as laureate of the V. Klekh Prize (USA), and a record holder of the Ukrainian stage in general. In over seventy years of working as a theatre artist, he designed scenography for over three hundred productions.

   He began his work at the theatre with making changes to the structure of the stage that was originally built before the end of the war and meant to be used for music performances. Kyprian improved its design for use for the drama productions. (*it can be added that he was in charge of straightening the uneven stage floor; eliminating the concert light ramp which now allowed actors to walk to the edge of the stage; rebuilding of the orchestra pit by deepening it so the orchestra crew was no longer visible; relocating electrical equipment from under the stage to a separate space on the first balcony in the auditorium; creating a new entrance door from the side ‘pocket’ of the theatre to the yard for easy transportation of the scenery.)

   Important to note that Kyprian turned the box of the stage into a borderless space by covering its horizon, backstage, arches and even the floor cover into black which to this day is still in use.

   He also reconstructed other theatre premises. In the early 1970s he opened the Chamber Stage, Theatre Museum and café “Komaryk”.

   His management position required the establishment and supervision of production departments work processes (scenic shop, painters shop, costume shop, hair and make up, and props). Around a hundred theatre technicians and artists were working at the theatre at the time.

   Kyprian could always give an advice regarding any technical question, and he knew where each costume or prop was located. He knew fabric prices, metal and limber, as well as most reasonably priced places to order them from.

   During Kyprian’s creative rise, Zankovetska Theatre received the title of Academic Theatre and became one of the best theatres in the Soviet union.

   Art critics call second half of the XX century of Zankovetska Theatre’s history as “The Age of Myron Kyprian” which, in fact, Taras Bychko presented in his photo project ScenoGRAPH, shown in two rooms at the Gallery of Scenography XII/2020. 

   Curator of project/exhibition: Oksana Shpakovych

   Ще в часи Австрійської монархії (1842) у центрі Львова відкрили третій за розмірами в Європі театр, сцена якого бачила виступи Ніколо Паганіні, Ференца Ліста, Сари Бернар та ін. Тепер він має назву — Національний академічний український драматичний театр ім. Марії Заньковецької.

   Змінювались часи, зазнавала змін і будівля театру: першу велику реконструкцію розпочали німці в 1941 році, а другу здійснив Мирон Кипріян, який працював там з 1957 року, а з 1963 по 2019 обіймав посаду головного художника. На сьогоднішній день, Кипріян — народний художник України, лауреат Національної премії України ім. Т. Шевченка, лауреат премії імені В. Клеха (США) та рекордсмен української сцени, який за 70 років роботи театральним художником оформив понад 300 вистав.

   Найперше, він взявся змінювати саму сцену та удосконалив її для, власне, драматичного театру, а не музичного, як це було до закінчення війни. (*можна додати : вирівнює похилу підлогу; ліквідовує концертну світлову рампу, що дає можливість актору ходити до краю сцени; перебудовує оркестрову яму поглибивши її, щоб не були видні голови оркестрантів; переносить кімнату з електроапаратурою з-під сцени в окрему відмуровану кімнату на першому балконі в глядацькому залі; робить вихід з бічної «кишені» на подвір’я для зручного транспортування декорацій.) 

   Важливим є те, що Кипріян перетворив коробку сцени на безмежний простір, вбравши в чорне її горизонт, куліси, падуги та, навіть, простілку, яка досі перекриває підлогу.

   Він реконструює також й інші приміщення театру та на початку 1970-х відкриває Камерну сцену, Музей Театру і кафе «Комарик». 

   Керівна посада зобов’язувала налагодження роботи виробничих цехів (художньо-декоративного, художньо-виробничого, костюмерного, закрійного, гримерно-пасажерного, бутафорного та реквізиторського), в яких працювало близько сотні майстрів та художників. Кипріян міг підказати кожному з підлеглих технологічні моменти, а також, де лежить той чи інший костюм чи реквізит. Знав ціни на тканини, метал чи дерево, а також де їх вигідніше замовити. 

   У час його творчого злету, театр Заньковецької отримав звання академічного та став одним із найкращих театрів Радянського Союзу.

 

Мистецтвознавці означують ІІ пол. ХХ ст. для театру ім. М. Заньковецької — «Епохою Мирона Кипріяна», що, власне, задокументував Тарас Бичко в своєму фотопроєкті "СценоГРАФ" та представив у двох залах «Галереї Сценографії» ХІІ/2020.